Інтерв'ю

Пошук на сайті






Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Заключним етапом у процесі захисту законних прав та інтересів людини і громадянина є виконання таких рішень, як засіб гарантування відновлення порушених прав фізичних та/або юридичних осіб.

Примусове виконання рішень судів в Україні покладається на Державну виконавчу службу України, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені у Законі України «Про виконавче провадження».

Слід зазначити, що судовим рішенням урегульовується спір, який існує між сторонами. Проте, винесене по справі рішення зазвичай не влаштовує відповідача (боржника), оскільки покладає на нього певні обов’язки.

Одним із недобросовісних способів ухилення від виконання зобов’язань, визначених судовим рішенням є виїзд боржника за межі України, в тому числі на постійне місце проживання.

Боржником може бути як фізична особа, яка особисто має заборгованість перед іншою фізичною або юридичною особою, так і керівник боржника-юридичної особи.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України». (далі - Закон).

Статтею 6 Закону визначено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у таких випадках:

- якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання до виконання зобов'язань або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України;

- якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням - до виконання зобов'язань;

- якщо щодо нього подано цивільний позов до суду - до закінчення провадження у справі.

З набранням чинності з 09.03.2011 р. Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)» закріплено право державного виконавця, у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань покладених на нього рішенням, звертатись до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України.

Цивільний процесуальний кодекс України (далі ЦПК України) доповнено статтею 377-1, якою врегульовано вирішення судом питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Частинами 3 і 4 статті 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що виїзд та в'їзд з/та в Україну іноземця та особи без громадянства може бути за рішенням суду тимчасово відкладено до виконання ним майнових зобов'язань перед фізичними та юридичними особами в Україні, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Таким чином, вирішення судами питання про обмеження у виїзді за межі України можливе тільки у порядку, визначеному статтею 377-1 ЦПК України, та за поданням державного виконавця на підставі пункту 18 статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з ухиленням боржника від виконання судового рішення чи рішення іншого органу, що перебуває на виконанні.

Питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) розглядається в порядку цивільного судочинства і вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відповідного відділу державної виконавчої служби.

Суд негайно розглядає зазначене подання без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

Судовий розгляд справи про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України закінчується постановленням ухвали.

Згідно із пунктом 24-1 статті 293 ЦПК України сторони мають право оскарження в апеляційному порядку окремо від рішення суду ухвали суду щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Строки апеляційного оскарження на ухвалу суду першої інстанції визначені у частині 2 статті 294 ЦПК України. Ухвала суду першої інстанції щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання її копії.

Право оскаржити ухвалу суду першої інстанції щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України мають державний виконавець, який вніс подання, сторони виконавчого провадження та інші зацікавлені особи.

При цьому оскарження ухвали щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України не перешкоджає подальшому здійсненню виконавчого провадження.

Державний виконавець не пізніше наступного дня після надходження ухвали суду про тимчасове обмеження особи (боржника) у праві виїзду за межі України до виконання нею своїх зобов'язань направляє засвідчену судом копію цієї ухвали для виконання до Адміністрації Державної прикордонної служби України.

У разі виконання боржником зобов'язань, покладених на нього рішенням, та у зв'язку із закінченням виконавчого провадження на підставі частини 1 статті 49 Закону «Про виконавче провадження» державний виконавець виносить відповідну постанову про закінчення виконавчого провадження, копія якої підлягає обов'язковому направленню до Адміністрації Державної прикордонної служби України для своєчасного зняття особи (боржника) з контролю.

Слід звернути увагу, що пунктом 8 частини 1 статті 6 Закону передбачено можливість обмеження виїзду з України громадян, щодо яких подано цивільний позов до суду, до закінчення провадження у справі.

Як свідчить судова практика при розгляді цивільних справ про стягнення заборгованості та виконання інших зобов'язань суди ототожнюють питання тимчасового обмеження боржників у праві виїзду за межі України із видами забезпечення позову, не беручи до уваги, що повноваження судів першої інстанції при вирішенні цивільних справ визначені ЦПК України, у тому числі повноваженнями щодо вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до частини 1 статті 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені Кодексом види забезпечення позову.

Перелік видів забезпечення позову визначений у статті 152 ЦПК України. Серед видів такого забезпечення у статті 152 ЦПК України не передбачено вжиття судом тимчасового обмеження особи у праві виїзду за межі України.

Тому, враховуючи, що в цивільному процесі відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 151 - 153 ЦПК України, застосовувати такий вид забезпечення позову, як тимчасове обмеження у виїзді за межі України, суди не можуть застосовувати зазначений спосіб забезпечення позову на стадії розгляду цивільної справи про стягнення заборгованості та виконання інших зобов'язань, оскільки це порушує норми ЦПК України та свідчить про вихід суду за межі своїх процесуальних повноважень, порушення принципу верховенства права, проголошеного Конституцією  України, та вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо вирішення справи судом, встановленим законом.

Додатково дивитися Лист Верховного Суду України «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України» від 01.02.2013 р.

 

Департамент правового захисту апарату ФПУ.

(Інформація станом на 10.06.2013 р.)






Посилання



 


 

 




Вверх