Інтерв'ю

Пошук на сайті



Архів новин

«  Квітень 2018  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30



Юрій Анцух: Грамотний далекоглядний роботодавець повинен бути зацікавленим, щоб у нього була профспілка

 

Виконавчий директор Регіонального відділення Українського союзу промисловців і підприємців у Волинській області Юрій Анцух вважає, що кожна працююча людина повинна на законодавчому рівні бути членом профспілки, бо захистити свої трудові стосунки вона сама не в змозі.

 

- А чи спроможні нині профспілки виконувати роль захисника людини на робочому місці?

- За радянських часів профспілки могли впливати на умови праці, заробітну плату, відпустку, дозвілля і, навіть, деякою мірою, на сімейні стосунки та побут. На цьому їх функція закінчувалася. Це було в розумних рамках моралі, прийнятної в тому суспільстві.

Коли настали нові часи, профспілки йшли за інерцією, звужувалася їх діяльність. Приходив власник, який не дуже хотів їх бачити і з ними рахуватися. Тому на малих та великих підприємствах із часом зовсім зникла профспілка і з’явилися прямі стосунки власника з працюючими. Власника це влаштовувало, бо «нагинати» поодинці легше. Десь повністю, а десь частково ігноруючи людину, трудові стосунки, норми закону і моралі (бо конверт – це ж порушення моралі, не кажу про закон – у людини майбутнє забирають), він намагається зробити максимум прибутку при мінімумі затрат.

- Тобто приватний працедавець проти існування профспілки?

- Грамотний роботодавець повинен бути зацікавленим, щоб у нього була профспілка. А той, хто думає тільки про себе і про короткий проміжок часу, за який має урвати, ніколи не буде за профспілку. На жаль, багато хто живе за цим принципом.

- Змінився не тільки роботодавець, але і сама профспілка теж має стати іншою?

- Вважаю, що профспілки, які з’явилися – вільні та більш бойові – повинні допомагати, в першу чергу, організувати мікроклімат на підприємстві, як в одній здоровій робітничій сім’ї. Адже там всі, як в одному човні, виконують спільне завдання: щоб функціонувало підприємство, яке буде їх годувати. І коли є труднощі у підприємства, то їх потрібно ділити і на власника, і на кожного трудівника. Якщо існуватиме поняття однієї трудової сім’ї (деякі капіталісти це розуміють, до прикладу SKF, японці намагаються підтримувати такі стосунки сімейственості), тоді колектив буде стабільним, більш фаховим. А якщо працівники більш професійні, то вони випускатимуть якіснішу продукцію, підвищиться її конкурентоспроможність. Тут все взаємопов’язано.

Власник повинен бути в цьому зацікавленим. А от баланс інтересів - грамотний реальний - прописується в колективному договорі. Виходячи з колективного розуміння економічної ситуації чи можливості, там вказується, що належить дотримати підприємству в адресу працюючого колективу. Якщо це діє, тоді формуються правильні трудові і виробничі відносини, відчутні роль і значення профспілок у колективі.

- Профспілка залежить від того, хто її очолює, від того, чи має лідер, образно кажучи, харизму. Чи краще проявити байдужість, пристосуватися?

- Це серйозне завдання, щоб лідер профспілкового руху був патріотом колективу і водночас мав правильне розуміння власника і господарських відносин в колективі. У нас в Україні часто лідери хворіють тим, що намагаються зберегти хороші дружні стосунки з власником, отримавши собі негласні преференції. А в чомусь страдає колектив. З одного боку власнику легше працювати, з іншого, коли такі викривлені стосунки, вони потім боком вилазить. І на якість продукції впливає, і на атмосферу в колективі, і десь опосередковано відбивається на розвитку підприємства. Все дає взнаки за воротами, за які виходить продукція. Тому роль профспілки дуже сильна, тонка і потрібна. Тільки не завжди вистачає зрілості, десь розуму чи інтелекту, щоб грамотно вибудувати ці відносини, правильно повести колектив.

Це ми розмірковуємо відірвано від загальної ситуації в країні, бо коли починаються економічні безчинства, неподобство, неправильна економічна політика, дико формуються галузеві стосунки, податкові (коли держава хоче взяти більше, ніж можна взяти з цього підприємства), існує ненормальна кредитна політика поповнення оборотних коштів, тоді вже складно говорити про виробничі успіхи колективу, а там вже автоматично - про роль профспілок. Вони може і відіграють певну роль, але - менше позитиву. Потрібно, щоб людина прийшла з радісними очима на підприємство і пішла з такими ж. Хороший настрій – це обов’язкова умова успішної роботи, якісної продукції.

Про підприємство можна судити по прохідній і вбиральні. Якщо немає біганини, люди вчасно прийшли і все завмерло, ніхто не снує туди-сюди, значить правильно побудований робочий процес. У туалеті так, як в хірургічному кабінеті - це показник високої внутрішньої культури. Адже якісну продукцію можна випустити, тільки тоді, коли є та висока культура. Не допоможуть і високі технологічні процеси. Вважаю справою профспілок виховувати моральні та етичні корпоративні цінності, здорові стосунки в колективі.

- Чи кожен працюючий знає, яким має бути його робоче місце, умови праці? Виросло ціле покоління «білих комірців», які теж потребують захисту.

- Нещодавно спілкувався з людиною, яку звільнили з підприємства з іноземними інвестиціями. Там суцільне «гестапо» по відношенню до людини, кожен керівник експлуатує підлеглого, зневажливо ставиться до свого соратника по роботі. Тим часом чув від багатьох нарікання на погіршення стану здоров’я. Відтак - велика плинність на заводі. Але, щоб профспілка працювала, треба критичну кількість працівників об’єднати, що дозволить виставляти вимоги від імені колективу. Бо кількох - власник знайде привід звільнити.

- Ви бачите профспілку тільки на великому підприємстві?

- Це стосується не тільки тисячних колективів, а й маленьких, де набагато простіше. Кожна працююча людина повинна на законодавчому рівні бути членом профспілки, бо захистити свої трудові стосунки вона сама не в змозі. Треба мати дуже серйозні знання трудового законодавства. Це профспілка повинна тотально контролювати кожне робоче місце. Саме їй людина зможе в коректній обстановці висловити свою незгоду з чимось. Бо коли скаржитися начальству самому, то можна втратити роботу. Зворотній зв’язок із керівництвом працівник повинен мати через профспілку. Особливо, якщо це стосується умов роботи. Тоді профспілка, як незалежний експерт, повинна перевірити і змусити виправити умови праці, або змінити оплату в залежності від того, що погіршує роботу людини.

- Це не надто ідеально для сучасного суспільства?

- До цього треба прагнути. Якщо не будемо думати, говорити, якщо не виховаємо менталітет власника і кожного працівника, в нас будуть первіснообщинні стосунки, правила джунглів: хто сильніший, той вижив. Ми не досягнемо певного рівня і комфортності. І діти в нас виростуть нещасними та бідними.

Не кожен власник розуміє: чим багатший працівник, чим краще він живе, чим вища його освіта, тим краще для нього ж робити бізнес, тим конкурентніша його продукція. У нас з часів становлення державності прийшла категорія людей, які потрапити в потрібне місце в потрібний час і в потрібні умови, які дозволили їм зробити бізнес. Можливо є у них жилка від природи зробити з нічого гроші, але вони не вміють коректно і культурно спілкуватися, поважати людей. Ціле покоління виховалося, яке зневажає тих, хто мало заробляє. Це ж нонсенс, але сьогодні ти - в струї, і має гроші, а завтра тебе з’їсть більш сильний економічний хижак, ти станеш ніхто і будеш таким, як вони.

- Як перевиховати працедавця і найманця? Перші думають: я тебе ощасливив, бо взяв на роботу, другі: я на нього надриваюся за безцінь.

- Візьмемо луцький автозавод. Підприємству обіцяли замовлення на футбольний євро чемпіонат. Проте через політичні та економічні причини завод залишили ні з чим. Він виживав своїми силами, поповнював портфель замовлень, як міг. Негативно на підприємстві відбилася і світова криза. Почалися затримки із виплати зарплати. Люди страйкували, але ж підприємство режимне, які мітинги можуть бути? Треба вимагати, але паралельно і шукати консенсус. Керівництво стверджує, що пояснювало в цехах про складність ситуації, але на заводі немає сімейної відповідальності. Бо ж можна продати підприємство з молотка і видати зарплату за 5-6 місяців, але не мати майбутнього, а можна й перетерпіти. Важливим є те, що підприємство прагне зберегти робочі місця, а людина, яка звільнилася, навряд чи повернеться. Виховувати нового ж спеціаліста довго і важко, та й негативно це позначиться на якості продукції.

- Окрім закону, яким керуються профспілки чи повинні вони змінювати щось в стратегії, поведінці, мотивації? Якою має бути профспілка, яка починає з чистого листа, немає матеріальної бази, великої кількості членів?

- На мою думку, змінюється все і мислення людей, і соціально-економічні відносини в суспільстві. Авторитетною стане та профспілка, яка демонструватиме гнучкість, бойовитість, ентузіазм. Надаватиме реальну допомогу і консультуватиме в робочих умовах, захистить кожного свого члена.

Колись американські профспілки транспортників виробляли механізм, яка у них має бути зарплата за виконану роботу. Власники знижували зарплатню, мовляв, «ми не можемо більше платити», а працівники відповіли: «а ми не можемо менше отримувати, бо не вистачає на прожиття». Тобто і власник, і працівники є рівними гравцями, відтак разом рахувати прибуток. І дійшли до спільного знаменника.

Ми маємо багату країну, освічений, трудолюбивий народ, але є один недолік: ми не навчилися поважати себе і тих, хто поруч. Ми не навчилися об’єднуватися.

 

Довідково:

Анцух Юрій Володимирович народився 6 березня 1950 р. в Луцьку Волинської області.

Закінчив Львівський політехнічний інститут, інженер-механік.

Трудова діяльність:

1967 – 1969 – токар Луцького автомобільного заводу.

1971 – 1973 – Волинська обласна рада «Динамо», майстер по зброї, інструктор.

1973 – 1973 – токар Луцького автомобільного заводу.

1973 – 1980 – майстер, інженер-конструктор ВАТ «Луцький картонно-руберойдовий завод».

1980 – 1982 – інструктор промислово-транспортного відділу Луцького міського комітету партії.

1982 – 1985 – завідувач відділу побутового обслуговування населення виконкому Луцької міської ради.

1985 – 1994 –  начальник бюро інструментального господарства Луцького електроапаратного заводу.

1994 – 1999 – директор підприємства «Меркурій-Сервіс».

Із 1999 –  заступник виконавчого директора, виконавчий директор Регіонального відділення Українського союзу промисловців і підприємців у Волинській області.

Із 2011 – виконавчий директор Об’єднання організацій роботодавців Волині.

Громадська діяльність:

2000 - 2003 – співголова робочої групи ДПА України у Волинській області та Волинського регіонального відділення УСПП.

2003 – 2013 – член громадської ради ДПА України у Волинській області.

2003 – 2010 – уповноважений Держпідприємництва з питань захисту прав підприємців.

2003 – 2010 – голова Волинської обласної громадської колегії з питань розвитку підприємництва.

Із 2013 – заступник голови громадської ради ГУ Міндоходів у Волинській області.

Із 2003 – член громадської ради ДПІ у м. Луцьку.

Із 2002 – заступник голови координаційної ради з питань розвитку підприємництва у Волинській області.

Із 2002 – заступник голови координаційної ради з питань розвитку підприємництва у м. Луцьку.

Із 2011 – заступник голови регіональної ради підприємців у Волинській області.

Із 2013 – член, голова комісії Громадської ради при Волинській облдержадміністрації.

Із 2013 – член громадської ради при Волинському обласному територіальному відділенні Антимонопольного комітету України.

 

 





Посилання



 


 

 




Вверх